Поради батькам першокласників

  Вчимося робити уроки. 

Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.

Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.

То як бути з часом?

Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічного сидіння за виконанням домашнього завдання?

Спробую відповісти на ці запитання.



Чітке встановлення часу для занять



Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візитом — уроки мають бути зроблені і зроблені добре.

Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на своєму.

Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфільми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гуляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім».

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім завданням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у першокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.













Повага до розумової праці



Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одному рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонструвати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, приглушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюватися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.



Сталість робочого місця



Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було

зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), виробляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання купують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із полицею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.



Як облаштувати робоче місце школяра



Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опалення, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її можна було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина сутулиться — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що кровоносні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, сутула постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутулими навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.













Включення в роботу



Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необхідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І найважчим виявляється початок — період включення у роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непросто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопичуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого невдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратування згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нудне стає захоплюючим.

Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільного життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робота. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти потрібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляється, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясовується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не включився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк легко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову машинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спочатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зошит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу переривається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключення стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в портфель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швидкому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.


Тривалість безупинної роботи



Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне навчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних сорока або сорока п'яти хвилин занять.

Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довільна пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишається наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнадцять відпочинку.

«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна самостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в першому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.



Можливості дитини



Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двадцять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони стають неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безпе­рервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків виснаження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припустимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не складається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малювання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, стомлюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо витривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще наприкінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане найкраще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спробуйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Майте на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмова, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.



Темп діяльності



Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при виконанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно домашні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову переробляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролювати темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно визначте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдання і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії стануть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дитина сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролювати дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину контролювати свої дії в часі.

  Звернення до батьків першокласників.

Шановнi батьки!

Ви вiддаєте в мої руки сердечка своїх дiтей. Разом з цим ви покладаєте на мене свої надiї, сподiвання. І всi неодмінно хочете, щоб дитина з перших днiв шкiльного життя стала розумною, вміючою писати, читати, рахувати. Але варто пам’ятати, що не кожна дитина може одразу успiшно навчатися, та й це не та основна цiкавiсть, заради якої живе людина.

Дитина — Божа iскорка, яка прийшовши в цей свiт, несе свою велику місiю, має свiй шлях, свої думки. Тому перед нами стоїть особливе завдання – розвиток і збагачення духовного світу кожної дитини. Це можливо через виховання серця дитини: любов до людей, повага, толерантнiстъ, прояв співчуття і вміння радіти за інших.

Вiрте в безмежнiсть вашої дитини i допоможiть їй повiрити в свої сили. Це допоможе дитині долати труднощi!

Шлях розвитку кожної дитини індивідуальний.

Хтось починає ранiше за інших ходити, але потiм довго не говорить; хтось, навпаки, не вмiє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкiльного вiку дiти мають різний багаж досвiду, знань, умiнь, навичок, звичок. Безсумнiвно, що згодом кожна з них навчиться читати й рахувати, стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливо, щоб дитина мала здатність до навчання. Саме вiд готовностi залежить адаптацiя малюка до шкiльного життя, оволодiння ним навчальною дiяльнiстю, врештi-решт, формування особистості.

Часто ви вважаєте основними показниками готовностi до школи знайомство дитини з лiтерами, уміння читати, рахувати, знання вiршiв та пiсень. Однак не тiльки це впливає на успiшнiсть навчання.

Важливим етапом підготовки дитини до школи є розвиток дрiбної моторики кистi руки. Дiти, в яких рука не готова до письма, швидко втомлюються, втрачають бажання писати, вчитися.

Велике значення в пiдготовцi дитини до навчання вiдiграє її здоров’я. Робiть все вiд вас можливе, щоб дитина була здоровою, ситою, загартованою.

Школа i сiм’я. Це один довгий ланцюжок, який здатен побороти всi труднощi. Без вашої допомоги я не в силi буду донести до сердець і розуму все те, що ви хочете бачити у своїх дiтях. Давайте будемо толерантними, взаємоввiчливими, доброзичливими, терплячими, небайдужими до своїх дiтей.

Промине чотири роки, й тодi можна буде з гордістю сказати про результат нашої з вами спiвпрацi, про всi перемоги, здобутки, знання й уміння, яких набули нашi дiти.

Не забувайте:

Школа - Майстерня Людяностi;

Школа - Майстерня Гуманностi;

Школа — Спiвтовариство вчителя та учня

Школа - Храм!

З повагою ваш вчитель

 Малюк став першокласником.

• Ваш малюк пішов в школу. Але вважайте, що в школу пішли ви. У вас багато справ і без цього.

• Не прагніть побачити в дитині десятикласника. Будьте готові, що учнем він стане через деякий час. Парта, ранець, зошити ще не роблять з нього учня.

• Поважайте нове життя дитини. Тепер вже не ви вирішуєте, з ким він сидить за однією партою, якими мають бути його взаємини з вчителькою та однокласниками. Все це тепер його власні уроки життя, які, повірте, важливіше за шкільний розклад.

• Менше відповідайте за його перебування в школі і більше - за пребування вдома. Будинок тепер набуває для дитини набагато більшого значення, ніж раніше.

• Прагніть не демонструвати можливостей дитини перед ровесниками. Важливіше, щоб він відчув себе рівним іншим, хоч би в першому класі.

• Спробуйте запам'ятати імена вчителів, однокласників, їх батьків. Інколи це може виявитися важливим в найнесподіваніших обставинах.

• Прагніть не заходити в магазини і не робіть побічних справ по дорозі в школу. Розмовляйте з дитям, запитуйте про уроки, які сьогодні будуть. Тобто проявляйте пошану до школи як найважливішої справи вашого дитяти.

• На перших порах просіть дитину «підказати» вам, як дійти до будинку. Радьтеся: а що, якщо ми пройдемо по іншій вулиці? Дитині важливо, провівши декілька годин в школі відчути простір. Просто побути в русі.

• Дійдіть з дитям до однієї або двох сусідніх шкіл. Він повинен відчувати, що його школа - не єдина.

• Допомагайте дитині підтримувати зв'язок з його дошкільним життям. Зайдіть разом з ним в дитячий садок, щоб поздороватися з вихователями, розповісти про школу. Дайте покачатися на гойдалках. Загляньте в гості до когось з сусідських дітей, з ким ваше дитя дружило до школи.

• І ще! Людина, яка пішла в школу, сповниться гідності, якщо у нього з'явиться власний будильник, який він звечора сам поставить на певний час.

• І ще дуже важливо - пошана до світу дитини. Не заглядайте в ранець без відома малюка. Він повинен бути упевнений, що віднині без його дозволу ніхто не чіпатиме речі, що належать йому.

• Добре б завести зошит для щоденних записів або малюнків. У цьому зошиті він зможе описувати кожен свій день (хоч би одну подію). Завдяки цій можливості з'явиться досвід роздумів про себе і своє життя.

 Труднощі першокласників у період адаптації.

Вивчення внутрiшнiх процесiв розвитку на кожному вiковому етапi, особливо перiодiв криз - актуальне завдання в дослiдженнi психологiї особистостi дитини. Успiшна адаптацiя є необхiдною умовою розвитку iндивiдуальностi, продуктивної активностi та творчостi.

Перехід вiд дошкiльного вiку до школярства в дитячiй психологiї називають малою кризою. Це критичний вiк. Якi проблеми, труднощi спiткають дитину в цей перiод? Якi природнi механiзми адаптацiї i за яких умов вони «спрацьовують»?

Спочатку сформулюємо критерiї адаптацiї, якi умовно можна подiлити на об’єктивні та суб’єктивнi. Об’єктивнi показники адаптацiї - це адекватна поведiнка та успiшне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке проявляється в емоцiйному станi, та внутрiшнiй комфорт.

Навчальна дiяльнiсть складається з фiзiологiчного, психiчного, інтелектуального, соцiального, педагогiчного та iнших аспектiв. Адаптацiя дитини до школи має ту ж рiзноманiтнiсть аспектiв.

Розглянемо деякi з них.

І. Особливiстю соцiальної адаптацiї є пошук дитиною свого мiсця в групi однокласників, можливiсть виявити свої здiбностi та iнтереси. Якщо дитина набула досвiду спiлкування, встановлення стосункiв та поведінки в конфлiктних ситуацiях в умовах дитячого закладу в дошкiльному вiцi, то адаптація в класному колективi проходить швидко. Тривалий, iнодi болісний перiод адаптації переживають діти, якi одночасно з навчанням набувають досвiду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способiв самоствердження. Вчителевi та вихователевi необхiдно зрозумiти причини неадекватної поведiнки дитини. Доброзичлива атмосфера в класi, а також цiлеспрямованi виховнi завдання та iгри, в яких дитина вчиться виявляти себе i з повагою ставитись до iнших, допоможуть швидше знайти своє мiсце в класi.

II. У першому класi зустрiчаються дiти, якi граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Чому трапляються такi випадки? Це дiти, у вiковому розвитку яких ще не закiнчився перiод дошкілля, коли вся внутрішня енергiя спрямована на гру та спiлкування. Це так звані психологічно неготовi до навчання дiти.

У цьому випадку тiльки умови, за яких навчання будується на грi та спiлкуваннi, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грi не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири.

III. З початком навчання перед дитиною ставляться нові вимоги соцiальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень, Ступiнь адаптації до нової соціальної ролi школяра визначається рiвнем вольового розвитку та саморегуляцiї. При невисокому рiвнi психiчних процесiв сприймання вимог вiдбувається поступово.

Успiшний процес психологiчної адаптацiї таких дiтей залежить вiд дорослих. Атмосфера вимогливостi i доброзичливостi прискорює формування вольової саморегуляцiї.



IV. Змiна ролей від дошкільника до учня призводить i до нових стосунків в ланці «дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.

Надзвичайно велике місце в адаптації дитини належить сім’ї, дорослим. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження ще на етапі вступу до школи. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра тощо.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

V. Багато важать для успiшної адаптації стосунки «учень – учитель». Адже дитина перебуває у великiй емоцiйній залежностi вiд вчителя . Саме вчитель створює або не створює умови для повного розкриття потенційних можливостей дитини. Тому важко зрозуміти справжні причини та психологічні механізми неадекватної поведінки та навчальних невдач. З цією метою можуть проводитись так звані «малі педради», на яких вчителі, які працюють з дітьми, аналізують причини дезадаптації і роблять відповідні рекомендації.

Отже виявами дезадаптації в початковий період є:

- швидка втомлюваність, глибокий спад працездатності на кінець дня та тижня;

- підвищена тривожність, плаксивість;

- неадекватна поведінка;

- невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими;

- неуспішність у навчанні.

Можемо зробити висновок, що основними причинами труднощів під час адаптації є:

1. Психофізіологічні особливості:

- слабкий тип нервової системи;

- підвищена сенситивність;

- надмірне збудження.

2. Особливості розвитку:

- не сформованість емоційно-вольової сфери;

- слабка саморегуляція поведінки.

3. Хибні методи виховання в сім’ї:

- виховання за типом – кумир в сім’ї;

- несприйняття дитини;

- батьківська вседозволеність.

Дослідження цих причин допомагає розробити програму допомоги дитині в адаптації.

Рекомендуємо проводити такі заходи:

1. Індивідуальна робота з психологом – корекційні ігри, бесіди.

2. Консультації батькам.

3. Малі педради.

4. Ігри та завдання з метою корекційно-виховної роботи. Такий комплексний підхід дає результати: вже на кінець другої чверті дитина долає труднощі.

 Як підготувати дитину до читання.

Для багатьох вчителів і батьків вміння читати до першого класу є основним показником готовності дитини до школи. Але найчастіше такі вчителі і батьки займаються самообманом. Перевірка навичок читання при прийомі в школу проводиться зазвичай на коротких словах: з 3-4 букв. При «читанні» таких слів відбувається впізнавання їх, а не справжнє читання. Кожна дитина в такому віці знає, наприклад, як «виглядає» слово «мама», деякі інші, легкі для запам’ятовування слова.

Після півроку навчання в першому класі вчитель дивується: «Прийшов читаючий, а зараз сидить, гадає, що тут написано, або ледь розбирає слово по складах».

Така ситуація виникає в наслідок того, що дитину не готували до читання, а вчили запам’ятовувати написання деяких слів. Це затримує розвиток навичок читання.

Як підготувати дитину до читання?

Цей процес комплексний. Він включає:

- розвиток фонематичного слуху;

- розвиток артикуляції.

Артикуляційна гімнастика не менш важлива для дитини, ніж фонематичні вправи. А ще потрібно займатися розвитком зорового сприйняття та зорово-моторної координації. Якщо дитина функціонально готова до читання, вона сама почне читати. Якщо не готова, значить їй треба допомогти. Готувати до читання, а не вчити читати.

Навички читання – це і темп читання, і інтонування речень, і розуміння прочитаного. Поки навички не сформовані, не можна вимагати від дитини швидкого читання. Темп читання обмежений індивідуальними здібностями дитини. В кожної людини вони різні. Крім того, темп читання в основному перевіряється, коли учень читає вголос.

Дійсно, швидке читання – читання, яке потрібно людині в подальшому, - це читання «про себе». В наш час комп’ютеризації, коли потрібно сприйняти велику кількість інформації, читання «про себе» вимагає швидкості і розуміння прочитаного.

Якщо дитина на початку року читала зі швидкістю 20 слів за хвилину, а в кінці року – 40 слів. На скільки процентів збільшився темп читання? А інший учень у вересні читав зі швидкістю 60 слів за хвилину, а у травні – 70 слів за хвилину. Його «швидкісний приріст» нижчий. Про що це свідчить? Про те, що у першої дитини темпи навчання вище. Цей показник дуже важливий, але він залежить від особливостей нервової системи людини.

Іноді дитина так спішить прочитати, що не звертає уваги на інтонацію, на зв'язок слів, на виразність читання. Вона ніби «захлинається», спішить здивувати однокласників, прочитати 120 слів за хвилину і навіть більше(!)

Потрібно, щоб дитина не губками перебирала швидко, а розуміла те, про що читає. Розуміння прочитаного – основний показник читання. А якщо ви хочете, щоб дитина навчилася красиво читати, вчіть її цього.

В третьому класі потрібно вчити дитину читати «про себе», а читання про себе, перш за все, потребує зняття артикуляції. Інакше воно не буде швидким.

Розвиток навичок читання – процес тривалий, пов'язаний з певним психофізіологічним механізмом розпізнання кожного знаку. Дитину потрібно вчити впізнавати букву – цілу, за її частиною, в сполученні з іншими буквами. Для цього можна придумати різні ігри. Вони стануть важливими для розвитку навичок читання.

А технологія: «Погано пише – потрібно писати більше, погано читає – нехай читає більше» ні до чого хорошого не призведе.

Ваша дитина підросла, а отже "підросли" її можливості. Тому вона потребує від вас більшої уваги.

 Де вчити уроки?

Виконуючи домашнє завдання, школярі проводять за письмовим столом чимало часу І дуже важливо зробити так, щоб робочий простір вашої дитини було правильно організовано, адже від цього залежить не тільки успішність, але й здоров'я учня.

БАГАТО батьків вважають за краще розміщувати письмовий стіл поряд з вікном, щоб поверхня столу була добре освітлена. Проте ставити стіл впритул до вікна не варто - відстань не повинна бути менше 25 см. Інакше світло від вікна буде відбиватися від стільниці, а це може зіпсувати зір дитини. Краще розташувати стіл так, щоб світло падало на робочу поверхню зліва. Купуйте дитині спеціальну підставку для підручників. Коли книга лежить на столі, відстань від очей до верхніх і нижніх рядків різне, через це дуже напружуються очі. Відстань від очей дитини до книги повинно бути не менше 30 сантиметрів.

Стілець, на якому буде сидіти ваша дитина, обов'язково повинен підходити йому по росту. Посадіть школяра на стілець перед столом. Якщо лікоть опущеної прямої руки нижче столу на 5-6 сантиметрів, школяру буде зручно і комфортно. Слідкуйте за тим, щоб ступні дитини діставали до підлоги. Якщо стілець дуже високий, можна використовувати спеціальну підставку для ніг. Нижня частина спини учня обов'язково повинна притискатися до спинки стільця - це дає необхідну підтримку хребту.

Що стосується комп'ютера, який вже міцно увійшов в ужиток сучасних школярів, розмістіть його так, щоб відстань від монітора до очей дитини було не менше 70 см. Якщо розміри вашого письмового столу не дозволяють виконати цю вимогу, варто перенести комп'ютер на окремий столик або купити спеціальний стіл з висувається підставкою для клавіатури. Тоді дитина, працюючи за комп'ютером, знаходитиметься на потрібній відстані від екрану. Якщо дітей двоє, краще мати два невеликих письмових столи, ніж один великий, за володіння яким неминуча постійна боротьба і на якому змішувалися б книги, зошити, підручники. Столи можна поставити обличчям один до одного або впритул. Але і в тому і в іншому випадку краще відгородити робочий простір кожної дитини легкою перегородкою або вузької книжковою полицею.

 "Навчається тато за Васю весь рік..." або звідки беруться шкільні проблеми?

Пошук витоків шкільних проблем у дітей, потрібно починати з аналізу того, наскільки готовим до школи пішов дитина в перший клас. Якщо дитина фізично і психологічно здорова, то він легко впорається з труднощами. Треба дуже добре розуміти, що готовність до школи не міряється лише вмінням читати, рахувати і трохи говорити по-англійськи, а має на увазі під собою набагато більш складний комплекс умінь і навичок, що дозволяють дитині відносно спокійно пристосуватися до шкільного життя. Давайте зупинимося на такому важливому моменті, як спілкування. Якщо школяр вміє будувати своє спілкування з однокласниками, з учителем, він завжди готовий перепитати, якщо йому щось незрозуміло, він уміє попросити про допомогу, він легко спілкується з людьми, багато проблем у нього в навчанні просто не виникнуть. Пригадується такий випадок. Звернулися до мене з приводу порушеної стану одного першокласника. Він відволікався на уроках, постійно був у якихось бурхливих емоціях, не міг зосередиться на навчальному завданні. Вчитель і батьки ніяк не могли зрозуміти, що з ним відбувається. У ході бесіди з ним ми зуміли з'ясувати причину, яку сам хлопчик і сформулював: «Ви знаєте, Лариса Миколаївна, я зараз тільки зрозумів, що зі мною відбувається: до мене ставляться як до лідера, а я не вмію ним бути, і взагалі я мрію вчитися десь в звичайній школі, краще у бабусі в селі, де немає таких вимог, і є багато друзів ». Після того, як проблема була виявлена, цій дитині вдалося допомогти, і все у нього налагодилося. Звичайно, коли дитина знаходить своє місце в класі, багато страхів і тривог просто не виникають. Адже уявіть, яке навантаження на психіку школяра виникає у відкинутої дитини при відповідях біля дошки, під час піддражнювання на перервах. Якщо дитині вчасно не допомогти, стан емоційної напруги, висока тривожність можуть тривати роками, що неминуче позначиться на результатах не тільки усних відповідей, але і контрольних робіт, іспитів. Дуже часто не вміють спілкуватися діти, яких цьому не навчили в сім'ї, зайняті батьки не дають дитині тепла і любові в достатній кількості, і вона звикає бути як би у відчуженні від інших, завжди трохи в стороні. Дослідження психологів показали, що наприклад, в лікарнях частіше підходять до тих дітей, хто частіше посміхається, більш відкритих й веселих. Такі і в педагогів будуть в улюбленцях, а значить, вони будуть відчувати себе більш впевнено і будуть більш зосереджені на поясненні нового матеріалу. Навчитися спілкування дитина може і в рольових іграх, в які з захватом грають діти старшого дошкільного віку. А якщо дитина просиділа цей час біля комп'ютера або не ходив у садок, значить йому доведеться цього вчитися в школі, паралельно з розумінням азів наук. Крім того, бувають вроджені особливості, за яких діти поводяться соромливо, або схильні до всіляких страхів або настроєні дуже агресивно. Психологічна готовність - це також моральна і емоційно-вольова готовність. Якщо дитина привчена до порядку, кожна річ у неї знає своє місце, вона організована, відповідальна, самостійна, любить вчитися, значить ще одне коло проблем не виникне в її шкільному житті. Можу навести такий приклад. У дівчинки, починаючи з п'ятого класу стали наростати проблеми, вона досить ліниво ставилася до навчання, могла не вивчити урок, все, що їй подобалося, це тільки вбиратися. Мама розповіла, що вдома постіль вона не прибирає, обідає в ліжку, дивлячись телевізор, в кімнаті безлад, ніяких обов'язків по